Деяния 27

Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version

Подорож до Риму

27 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру^[a] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. ² Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.

³ Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. ⁴ Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. ⁵ Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. ⁶ Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.

⁷ Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. ⁸ Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.

⁹ Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст^[b] уже пройшов. ¹⁰ Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». ¹¹ Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.

¹² Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. ¹³ Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.

Буря

¹⁴ Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». ¹⁵ Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.

¹⁶ Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. ¹⁷ Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. ¹⁸ Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, ¹⁹ а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.

²⁰ Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. ²¹ Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. ²² Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. ²³ Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. ²⁴ Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. ²⁵ Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. ²⁶ Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».

Порятунок

²⁷ Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. ²⁸ Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів^[c]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів^[d]. ²⁹ Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.

³⁰ Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. ³¹ Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». ³² Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.

³³ Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. ³⁴ Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». ³⁵ Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. ³⁶ Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. ³⁷ Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. ³⁸ Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.

³⁹ А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. ⁴⁰ Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. ⁴¹ Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.

⁴² Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. ⁴³ Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. ⁴⁴ А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.